Факт – центральне поняття для юриспруденції, журналістики і будь-якої іншої гуманітарної сфери. Там, де є вічний ризик заблукати в нетрях суб’єктивізму і політкоректності, факт приходить на допомогу. І якщо в точних науках, скажімо так, до появи нав’язливих прихильників «плоскої Землі» останнє вважалося не дуже великою проблемою, то гуманітарії всіх часів і народів знали, що для адекватної людини вміння розрізняти факт і його інтерпретацію – це як навчитися їсти ложкою і виделкою.

Підемо далі. Вичерпне пояснення, до чого призводить неповага до факту, пропонують антиутопії Євгенія Замятіна, Олдоса Хакслі і, зрозуміло, Джорджа Орвелла. Згадка його твору «1984» в українському контексті вважається нормативом для будь-якого українського політика середньої ланки.

І навіть не дивлячись на це «1984» – кращий виклад ситуації, коли факт змінюється інтерпретацією. Згадайте вічні «гойдалки», з ким воює Євразія – з Океанією? Або класичний діалог Вінстона Сміта з О’Брайеном, де той намагався суб’єктивізувати все, що тільки можна.

Не втримаюся від цитати:

«Вінстон не міг чітко пригадати такий час, коли б країна не воювала … Офіційно союзник і ворог ніколи не змінювалися … Партія говорить, що Океанія ніколи не укладала союзу з Євразією. Він, Вінстон Сміт, знає, що Океанія була в союзі з Євразією всього чотири роки тому. Але де зберігається це знання? Тільки в його розумі, а він, так чи інакше, скоро буде знищений. І якщо всі приймають брехню, нав’язану партією, … тоді ця брехня поселяється в історії і стає правдою».

Чи можливо це сьогодні? За влучним висловом нашого публіциста Павла Казаріна, який жив і працював в Криму до 2014 року, «Росія інвестує в недовіру і підриває довіру до факту». Мені, як юристу, це очевидно. Коли держава порушує сусідський кордон (і цей факт заперечує), активно випускає в медіа сфері те, що зараз модно називати «фейками», підтримує на Russia Today різнокаліберні теорії змови і, в цілому, підриває основи основ міжнародного права, залишається лише потиснути плечима. Я переконаний, що діалог можна вести з тими, хто визнає наявність того чи іншого факту і сперечається виключно про його інтерпретації.

Наприклад, я буду сперечатися з тими, хто визнає факт Голодомору і в той же самий час ставить під сумнів його проукраїнське трактування.

У той же самий час по-справжньому метати бісер перед свинями – це сперечатися з людьми, які ставлять під сумнів факти. Бачили таких в залах судових засідань? Один не побачив рейдерського захоплення. Інший – будівництва при повній відсутності будь-яких дозвільних документів. А третій – побутового насильства.

Коли я замислююся про майбутнє України як суб’єкта міжнародного і медіа права, все більше розумію, що єдиний для нашої країни шлях – це повага до факту і всіляка обструкція тих юридичних і фізичних осіб, які видають свої фантазії за реальність.

Підтримуєте деяких державних діячів і прагнете до випуску проукраїнських фейків? Після викриття скуштуєте перемогу тезису, що, мовляв, «так всі цим граються, і ніхто не правий». Це буде тріумф і легітимізація «розп’ятого» в Слов’янську хлопчика. Чи вважаєте, що часом незручну історію можна переписати з проукраїнськими мотивами? Нічим не будете відрізнятися від сусідів, які вважають український Херсонес «колискою російської нації».

Facts first, як сказав би в даній ситуації Дональд Трамп. Але ми це знаємо і без його поради.