Недавній кліматичний саміт у Мадриді завершився підписанням компромісної угоди. Боротьба за порятунок людства розколола навіть старих союзників і створила нові угруповання: Європейський союз підтримує введення більш суворих норм, в той час як США, Бразилія, Індія і Китай не готові на них погоджуватися. Але поки політики сперечаються і захищають свої інтереси, клімат продовжує змінюватися. І заперечувати це – доля зовсім вже печерних консерваторів. Інша справа, що і в таборі прихильників прогресивних рішень зберігається багато недомовок і навіть маніпуляцій.

Показовим прикладом у цьому питанні є поновлювані джерела енергії. Перетворювати сонячне світло в електрику – що може бути вигіднішим та безпечнішим? Вже довгий час ця технологія, так само як і вітряні електростанції, сприймається як панацея. Зрозуміло, сонячні і вітряні станції завдають значно меншої шкоди планеті, ніж використання вугілля, нафти або газу. Однак, якщо придивитися до нового рішення уважніше, то можна зрозуміти, що не всі ланки ланцюжка виробництва такої, здавалося б, найекологічної енергії виглядають безпроблемними. І найбільш слабкою і, що найтрагічніше, замовчуваною ланкою, є утилізація старого обладнання.
Сьогодні в світі сонячні панелі виробляють більше одного тераватта енергії на рік. Поки це лише маленька частка відсотків від загального обсягу, але тенденція до зростання існує. Всю цю потужність виробляють величезні площі панелей, термін служби яких становить близько 25 років. І на даний момент все ще не існує рішення, як переробляти такий різновид відходів -фотоелементи соларних станцій, які відпрацювали свій термін придатності. Разом зі смартфонами, ноутбуками та іншим електронним сміттям їх як і раніше відправляють на звалища подалі від очей користувачів. Найяскравіший приклад – Агбогблоші в Гані. Одне з найбільших світових звалищ електронних пристроїв, яке за низкою досліджень вже в 2013 році було визнане найбільш забрудненою територією, ніж Чорнобильська зона відчуження.

Сьогодні з усіх матеріалів, що містяться в сонячних панелях, перероблюються лише 10-20%. Переважно це деталі з алюмінію та елементи, що містять срібло. Та варто додати, що вже сьогодні на виробництво нових панелей потрібно 40% усього видобутку телуру в світі, 15% срібла, а також великі обсяги кварцу, олова, цинку та інших речовин. Але основний елемент панелі – скло, його неможливо переробити. Вся справа в наявності в такому склі сурми, виділити яку промисловим способом неможливо. Звичайно, завжди треба сподіватися на краще. І сьогодні виробники обіцяють за найближчі 30 років навчитися переробляти значно більше і ефективніше. Але скільки сміття встигне накопичитися за ці роки?

Нажаль, поки світовий досвід в оптимізації технології відновлення напівпровідників для сонячних панелей не такий оптимістичний. Так, заснована 10 років тому компанія SolarWorld, яка обіцяла вдвічі здешевити процес виробництва панелей не змогла налагодити бізнес і збанкрутувала. З тих пір було кілька несміливих спроб впровадити цю інновацію, але ніхто так і не спробував по-справжньому зайняти такий важливий сектор.

Проблема сучасної дискусії про екологію в тому, що занадто багато речей в ній нагадує сліпу віру і навіть фанатизм. В таких умовах люди схильні не оцінювати критично об’єкт свого захоплення, а навпаки – ігнорувати всі зауваження. Як результат, виникають такі сліпі плями, які виробники обходять боком. І я, зрозуміло, не закликаю до того, щоб відмовлятися від сонячних панелей з огляду на їх потенційну небезпеку. А лише пропоную не зупинятися на досягнутому і продовжувати думати над тим, що буде завтра з сьогоднішнім «екологічним» сміттям.