Новорічний виступ генерального секретаря ЦК Комуністичної партії Китаю, голови Китайської Народної Республіки Сі Цзіньпіна виявився затребуваним не тільки на батьківщині. В українському сегменті досягнення однієї з найбільших економік світу стали порівнювати з досягненнями України після 2014 року. Порівняння, звичайно, нерідко не на користь нашої країни. Недостатня швидкість реформ, низькі темпи зростання економіки – все це, дійсно, проблеми, які не варто замовчувати. Але чи дійсно варто брати приклад з Китаю?

Багато хто із захопленням сприйняв виступ китайського лідера про досягнення народного господарства та примісячення на темній стороні. Якщо підходити до справи прагматично, але при цьому не дуже критично, то позаздрити і правда є чому. Варто визнати ефективність багатьох китайських програм стратегічного розвитку. Так, наприклад, їх політика підтримки інновацій з муніципальних та державного бюджетів працює і справді добре. Але разом з тим, в таких країнах, як Китай, не варто забувати, що будь-яке «досягнення» має свою ціну і темну сторону. Так, інновації використовуються для порушення прав людини, зокрема, відносно уйгурського населення, про що вже неодноразово інформували міжнародні організації. Зараз поступово система «соціальних балів» вводиться і для жителів континентального Китаю, ставлячи передові технології на службу недемократичним цілям.

Протести в Гонконзі протягом останнього року показують, що економічне зростання – це ще далеко не все. Якщо додати до цього екологічні проблеми великих міст, де смог не розвіюється місяцями, і колосальний розрив у доходах між невеликими населеними пунктами і фінансовими центрами, то стане зрозуміло, що за ширмою успіху ховається добробут не такої вже великої групи людей. Проводити історичні паралелі – справа невдячна, але все ж ситуація в сучасному Китаї змушує згадати про долю СРСР, чия велич трималася на залякуванні і придушенні. Варто було тільки прибрати ідеологічний фундамент, як картковий будиночок розсипався. Зрозуміло, з Китаєм ситуація не така проста, в тому числі і завдяки включеності їх економіки в світові процеси, але все ж не варто забувати, наскільки хиткою буває удавана стабільність.

Популярність китайської моделі змушує задуматися саме через свою «популярність». При цьому за урочистим піар-виступом китайського лідера ховається не так багато перемог простих громадян. Наприклад, цього року економіка Китаю рекордно сповільнилася, сягнувши рівня 1992 року. В той же час, сама по собі привабливість сильної руки і суворого контролю насторожує значно більше. Я щиро переконаний, що економіка може стійко розвиватися тільки у вільному суспільстві та в інтересах всіх громадян. Тільки в такому випадку можна говорити про послідовний розвиток. Звичайно, я розумію, що для України з її проблемами успіхи Китаю можуть здаватися «раєм на землі», але все ж вважаю, що нам варто вибирати інші орієнтири. Без «економічних проривів за всяку ціну». Краще наш шлях буде довшим, ніж призведе до соціальної катастрофи.

Повертаючись до прагматики, зазначу, що можливе падіння економіки Китаю ризикує стати серйозним ударом для всього світу. Однак, це також буде час великих можливостей для інших країн. І знову: зараз важливіше сконцентруватися на розвитку нових технологій в Україні, щоб мати шанс зайняти позиції на ринках, що звільнилися. Домогтися цього складніше, ніж обговорити новорічні виступи президентів і голів країн, але воно того дійсно варто.