Парадокс успіху української сільськогосподарської галузі в тому, що всі перемоги останніх років виникають якщо не всупереч, то точно не в найсприятливіших умовах. Це одночасно і виклик, і шанс. Ми вже знаємо, що наші виробники можуть активно конкурувати на ринках ЄС – тепер питання в тому, щоб зробити їх ще більш ефективними. І одна з головних умов – надійна логістика.

Як повідомляє статистика ЄС, в 2019 році Україна зробила найбільший ривок з усіх постачальників агропродукції і увірвалася в ТОП-3, пропустивши вперед тільки США і Бразилію. При цьому нашому бізнесу вдалося потіснити таких традиційно успішних гравців як Китай і Аргентина. Поставки з України збільшилися на 173 млн євро (це 50% зростання у порівнянні з травнем 2018 року), а сумарно досягли 6,5 млрд євро. Однак такі зростаючі показники говорять не тільки про успіхи, а й оголюють проблеми з логістикою – чим вище навантаження, тим більше (і небезпечніше) ризик збоїв. Те, що пробачають середнім партнерам – не пробачать лідерам.

Основний і найекономічніший спосіб поставки – морський транспорт. Але до порту потрібно доставити залізничним транспортом, і на цій точці найбільше проблем. Навіть з урахуванням того, що агрокомпанії закуповують свої вагони, існує серйозна нестача рухомого складу. І, відповідно, масштаб проблеми збільшується так само, як і масштаб поставок. Багато експертів вже називають ситуацію кризовою, а глава Української зернової асоціації відзначає, що в крайньому випадку виробники перейдуть на автомобільний транспорт, що спричинить за собою зниження рентабельності.

Міністр інфраструктури Володимир Омелян визнає, що з усіх напрямків його роботи за останні роки – найгірше вдалося впоратися саме з залізницями. Постійне необґрунтоване підвищення цін на комерційні перевезення одночасно з нестачею локомотивів тільки підсилюють проблемне становище підприємства-монополіста на ринку. І, разом з тим, воно таким монополістом залишається до сих пір, що негативно впливає на бізнес, що знаходиться в залежності від залізничних перевезень.

Рятувати ситуацію почали півтора роки тому. Тоді українська сторона уклала договір з американською компанією General Electric. Угода передбачає виробництво для України 225 тепловозів протягом найближчих 15 років. Перші три десятка вже надійшли. На думку ряду експертів таке рішення є неефективним з низки причин, одна з яких – наявна переплата, і логічніше було б розвивати вітчизняне тепловозобудування. Можливо, це теж має сенс, однак поставки від General Electric дозволяють буквально латати дірки тут і зараз, і при цьому навіть отриманої техніки все ще критично не вистачає.

Все це відбувається на тлі зростаючого попиту на сільгосппродукцію не тільки з боку ЄС, а й, наприклад, Китаю. Фактично, логістика стримує ще більше її зростання і можливості бізнесу. В цьому відношенні потрібне принципове рішення. Або відмова від монополії і допуск на ринок інших гравців, або інше рішення – максимально відповідати ролі єдиного і унікального гравця, що означає не зривати поставки і не валити всю провину на бездіяльність попереднього керівництва. Так, така дилема зараз гостро стоїть – це гірка правда, але ж ця правда ніяк не допоможе доставити зерно в порт.

Ситуація з логістикою ще раз доводить, наскільки важливі оновлення інфраструктури та інвестиції в технології. Часи, коли вдавалося в самому прямому сенсі виїжджати на залишках радянської спадщини, закінчилися. І в утиль потрібно здавати не тільки ідеологію, а й техніку, замінюючи її на сучасну. Неможливо стимулювати тільки розвиток сільського господарства, якщо інші галузі будуть “зависати” в минулому. Тільки за умов стратегічного та комплексного підходів Україні вдасться стати надійним партнером для світових економік.