Прозора економіка – це виграш для всіх. А ось використання її як гасла для торгових воєн – навпаки. Здавалося б, перше з другим і не повинно бути сусідами, але практика, на жаль, показує, що це так. Нещодавно ЄС розширив список країн, що підпадають під дію санкцій через небажання співпрацювати з Європою у питаннях регулювання податкового законодавства. І якщо раніше туди потрапляли тільки карликові держави-офшори, то тепер черга дійшла й до цілком конкурентних економік. Давайте розберемося, у чому ж негатив.

Для початку варто зрозуміти, що «небажання співпрацювати» має на увазі відмову розкривати кінцевих бенефіціарів, низький рівень податкових ставок, відсутність реакції на запити європейських фіскальних органів. Ті країни, які потрапляють під ці критерії де-факто вважаються податковими притулками. Раніше таких було 5, але тепер міністри фінансів країн Європейського Союзу розширили “чорний список” ще на 10 пунктів. І туди, на жаль, потрапили деякі цілком поважні країни, Об’єднані Арабські Емірати тощо. Тут можна, звичайно, обмовитись, що дивуватися нема чому – якщо не хочеш грати за загальними правилами, то і результат отримуєш відповідний. Все так, але, як завжди, є нюанс. Так, наприклад, згідно саме з цими вимогами – їх найжорсткіший порушник США (а точніше Американські Віргінські острови). Але, зрозуміло, цієї країни в списку немає. Немає там і Росії, яку вже точно не можна вважати прозорою і відкритою країною в сенсі оподаткування, та чомусь європейські міністри дотримуються іншої думки.

Правила діють вибірково, і це небезпечний прецедент, що перетворює благородні ідеї в інструмент для корисливих цілей. У підсумку, під безумовно правильними ідеями боротьби з фінансуванням тероризму та відмиванням брудних грошей просуваються преференції для одних і труднощі для інших. Контроль провідних держав над світовою економікою стає якщо не тотальним, то, щонайменше, все більш сильним. Традиційно функції світового жандарма виконували Сполучені Штати, але останнім часом провідні ролі в цьому напрямку з тим або іншим ступенем успішності намагаються взяти на себе європейські регуляторні органи. При цьому, як уже було зазначено, до США у ЄС претензій немає, а ставлення до Росії взагалі підозріло нагадує корупційну складову. Нагадує настільки сильно, що обурлива «сліпота» щодо суб’єктів, пов’язаних з відмиванням грошей для вищих ешелонів російської влади, підняла багато неприємних питань, в результаті чого в Європейську комісію було направлено запит від 40 депутатів Європарламенту.

Така практика ЄС може бути вигідна тактично європейському бізнесу, однак в довгостроковій перспективі вона розмиває основи. Люди перестають довіряти тим принципам, на яких нібито базується європейська політика. Згадаймо, наприклад, як європейські партнери всупереч всім етичним уявленням і дипломатичним домовленостями відстоюють будівництво North Stream 2. Або недавня ситуація з ПАРЄ, яку самі європейці намагаються презентувати буцімто важливим кроком уперед, але така риторика елементарно не витримує критики. Проблема в тому, що беручи на себе функції арбітра, а саме це намагаються робити ЄС і США, потрібно нести відповідальність за свої дії і бути послідовним. До тих пір, поки буде зберігатися вибірковість – легітимність такого арбітражу буде викликати підозри. А підозри, насамперед, відчутно шкодять і самому ЄС, де рок від року набирають обертів євроскептики. Залишається тільки сподіватися, що розвинені демократичні інститути дозволять зробити апарат контролю дійсно прозорим і послідовним у своїх діях.