Дискусії про реформу системи оподаткування – вічне пальне для українського політикуму. На цьому питанні спекулювало вже не одне покоління, проводилися неодноразові зміни системи, змінювали назви та підпорядкованість фіскальні служби, а питань як і раніше більше, ніж відповідей. Коли держава переходила з планової економіки на ринкову відчувалася нерівномірність процесу, тому що потрібно було утримувати і елементи соціальної держави, і намагатися вводити вільне ціноутворення. Але в подальшому до цього процесу додався людський фактор в особі заангажованих законодавців і корумпованих чиновників, і на виході сталося те, що маємо зараз: систему, де ні бізнес не може похвалитися можливостями, ні суспільство – гарантіями.

Протягом останніх п’яти років всі реформи в країні відбуваються з розумінням двох ключових чинників: війни та залежності від вимог міжнародних фінансових інституцій, що забезпечують кредитну підтримку. На цьому і без того складному тлі політики намагаються балансувати між створенням можливостей для бізнесу та необхідністю наповнювати казну. Зараз, наприклад, ставка податку на прибуток в Україні – 18%, що цілком відповідає досвіду інших країн Європи: Угорщини (19%), Польщі (19%), Швейцарії (прибл. 18%). У всіх цих країнах формула оподаткування відрізняється, але тенденція останніх років – це посилення тиску на великий бізнес, якому не дають ховатися. При цьому для малих і середніх підприємців намагаються створювати стимулюючі умови.

В Україні новий уряд робить обережні заяви в тому ж напрямку. Питання в тому, чи це тільки засіб за для підтримки популярності або реальна стратегія. Нещодавно прем’єр-міністр Олексій Гончарук відзначав, що не бачить сенсу збільшувати ресурси, що проходять через державу. Швидше він планує поступове зниження податкового тягаря. Одночасно з цим прем’єр дозволив собі деякі критичні зауваження щодо великого бізнесу, який користувався преференціями з боку держави. Гончарук не вважає, що українці і далі повинні зі своєї кишені сплачувати рахунки олігархів. В цей час ВР також намагається змусити платити більше податків в галузях, де переважають інтереси великого бізнесу.

На практиці перші нововведення виглядають дуже сумнівно. Закони про PPO та «кешбек» не випадково відразу назвали наступом на тих, хто сплачує єдиний податок. Формально, цей підхід повинен сприяти детінізації, але по факту він може вдарити і по малому бізнесу. Особливу іронію у малого бізнеса викликає заява керівника Державної податкової служби про те, що PPO не потрібно купувати – адже РРО тепер буде в смартфоні. Далі – більше: голова комітету Верховної ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев запропонував заборонити фізичним особам-підприємцям третьої групи надавати послуги. Але Гетманцев говорить і про підвищення ліміту прибутку. Такі ідеї викликають змішану реакцію, тому що з одного боку обіцяють бізнесу більш вигідні умови, а з іншого – вводять нові обмеження.

Будь-яка реформа не може пройти безболісно – правила гри потрібно змінювати, і це розуміють навіть ті, хто чинить опір процесу. Питання в тому, чому під навантаження знову підпадають найвразливіші групи, в той час як великий бізнес залишається у привілейованому стані. Навіщо багаторазово повторювати мантру, що реформа оподаткування повинна бути збалансованою і реалізовуватися з урахуванням інтересів усіх громадян, якщо новий уряд не може зрушити цей віз проблем з мертвої точки.

 

Так, реформи – це складні і завжди непопулярні кроки. Так, можливо на якомусь етапі реформ буде здаватися, що є ризик для державного бюджету. Але тільки так можна здійснити реальне перетворення, а не просто зробити вигляд, що бізнесу має стати комфортніше.