Польща – головний імпортер українських товарів. Такий важливий показник в статистиці українського експорту за підсумками I кварталу 2019 року – перший за всі роки незалежності. Випередивши за цим показником Росію, західний сусід ілюструє принципову зміну вектору розвитку українців. Оскільки економіка не зводиться лише до гасел і простих висновків, – для повної гармонізації стосунків потрібна послідовність дій.

Нещодавно міністр інфраструктури Володимир Омелян відзначав можливість того, що Україні, ймовірно, доведеться поскаржитися на Польщу в Європейську комісію. Приводом може стати ситуація зі збільшенням квот на перевезення для українського автомобільного транспорту. Крім того, міністр вказав на те, що за останній рік наш сусід скоротив кількість двосторонніх дозволів для перевезень до Польщі або транзитних через країну з 260 тис. до 160 тис.

Прикрий факт, але шукати «зраду» тут не треба – політика, у тому числі і торгівельна, складний процес, який завжди вимагає підтвердження минулих угод і обговорення майбутніх перспектив. Єдиного рішення на довгі роки тут бути не може. Між стратегічним партнерством і повсякденною співпрацею є величезна різниця, про це знають всі, хто хоч раз працював з бізнес-процесами. При цьому не помічати ситуацію, що склалася, теж не можна, швидше потрібно провести аналіз і зрозуміти, де у відносинах з сусідом в нас виникають найбільш складні ситуації.

Українці – головний постачальник робочої сили до Польщі. При цьому йдеться не лише про трудових мігрантів з робочими спеціальностями, але і про фахівців з нових технологій. В цілому йдеться про 1,5 мільйонів українців. Чи всі радіють такому напливу? Зрозуміло, що ні. Як і в будь-якій країні, у нашого західного сусіда є певний відсоток консервативно налаштованого населення, яке вкрай негативно сприймає українців, що приїжджають на заробітки. Хоча польський уряд в цьому відношенні доки налаштований лояльно, але існує ризик того, що антімігрантську картку захочуть розіграти ультраправі політичні сили.

До цієї карткової колоди можна додати і дуже складну історію взаємин України і Польщі. Тому вельми часто трапляється обмін «шпильками» між інститутами національної пам’яті обох країн, які абсолютно по-різному дивляться на події минулого. Політики тут завжди грали і продовжують грати подвійну гру, розігріваючи і охолоджуючи бурхливі емоції залежно від того, що є кон’юнктурно вигіднішим. Але у будь-якому випадку – це та точка зіткнення, яка вимагає серйознішої взаємодії, адже маніпуляції з історичною пам’яттю можуть зіграти несподівану роль в погіршенні взаємодії двох країн.

Варто сказати, що Польща не лише ключовий напрямок експорту, вона ж і серед лідерів з імпорту до України. При цьому як офіційному, так і тіньовому. І якщо перше – безперечний позитив для двох країн, а в плані постачання палива (де Польща взагалі грає ключову роль), так і зовсім є питанням національної безпеки, то проблема контрабанди створює незручності обом сторонам і змушує інколи реагувати санкціями.

Навіть швидкий аналіз показує, що, не дивлячись на взаємовигідне економічне співробітництво, яке зближує наші країни, існують політичні моменти, що перешкоджають цьому. І, що б не відбувалося, треба розуміти: Польща і Україна дуже потрібні одна одній як надійні партнери, особливо в критично складній ситуації протистояння з Росією. У 2012 році обидві країни спільно провели Чемпіонат Європи з футболу, підтримуючи одна одну в питаннях розвитку інфраструктури і організації такої масштабної події.

 

Тоді відбулося справжнє перезавантаженням стосунків. І зараз необхідно, щоб ті механізми, які вдалося налагодити 7 років тому лише розвивалися і давали користь обом державам.