Україна активно включилася в розвиток альтернативних джерел енергії. У 2018 році компанія Bloomberg додала Україну до переліку країн, де інвестиції в екологічні проекти склали більше 2 млрд доларів. У лютому 2019 року, у Вінниці відкрився завод з виробництва сонячних панелей. Це на додаток до того, що відразу кілька міжнародних і українських компаній (серед них навіть Нафтогаз) висловили інтерес до створення електростанцій на цьому джерелі в різних областях країни. Здається, що ставлення бізнесу до екопроектів помітно змінюється, і ми входимо в нову фазу відповідального мислення. З чим пов’язані такі перетворення?

Незважаючи на позитивну статистику, Україна, звичайно, не в світових лідерах розвитку сонячної енергетики. Попри величезні можливості, ми в цьому питанні помітно відстали і зараз скоріше надолужуємо досвід, залучаючи для реалізації проектів західних партнерів. Тренд на ринку задає Китай – саме там найактивніше розвивається сонячна енергетика, сприяючи розвитку пропозиції і зниженню цін на ринку. Україна йде в фарватері цього тренду, використовуючи доступніші рішення.

Але привабливість нашої країни підтверджується не тільки величезним ринком і необхідністю розвивати незалежність від газу. Важливий фактор – надприбуток «зеленого тарифу». Ідея компенсувати і платити дорожче за зелену енергетику родом з 2009 року, коли галузь, дійсно, робила тільки перші кроки, а ціни були фантастичними. Але все змінилося: обладнання подешевшало, а тариф залишився тим самим. Втім, це скоро зміниться. В середині грудня 2018 року депутати Верховної Ради в першому читанні схвалили законопроект, який передбачає в 2020 році заміну зелених тарифів на зелені аукціони. На практиці це означатиме, що ціни знизяться і надприбутків не буде, а тому багато хто поспішає встигнути в поїзд прямо зараз.

Разом з тим, я не абсолютний скептик і вважаю, що навіть такий меркантильний підхід і пошук лазівок для швидких грошей в довгостроковій перспективі корисний. Якщо тариф створювався для того, щоб зацікавити бізнес, то саме так це і працює зараз. І навіть за таким сценарієм розвиток альтернативної енергетики – це все ж внесок у формування економічної незалежності. Більше того, відбувається системний зсув від виключно бізнес-орієнтованих проектів до споживчих. І це мені вбачається ключовим.

Не так давно ЗМІ писали про багатоповерхівку в одному з районів Києва, де мешканці об’єдналися в ефективне ОСББ і встановили на стіні будинку сонячні панелі. Така ініціатива не єдина в своєму роді, але все ще рідкісна. Але я щиро вірю, що незабаром таких проектів буде все більше, з огляду на падіння цін і розвиток технологій. Такі рішення я і вважаю ключовими в плані розвитку енергонезалежності. І я впевнений, що підтримки потребує не великий бізнес, який інвестує заради швидких прибутків, а саме такі форми самоорганізації. Саме цей вектор логічний в рамках стратегії децентралізації.

Розвиток альтернативної енергетики вже давно перестав бути модною тенденцією та перейшов у категорію обов’язкових стратегічних інвестицій. Цей перехід треба зробити і Україні. В першу чергу скоротити невиправдану підтримку проектів великого бізнесу, але і не позбавляти його доходів – потрібні не радикальні повороти, а продуманий план дій, можливість заробляти, але не на шкоду державі. Другий момент – більше уваги малим ініціативам. На новому заводі у Вінниці вже відзначили, що націлені не тільки на великий опт, але й на роздрібну торгівлю кінцевим споживачам. Це важливий момент, який вимагає більше уваги з боку держави. Та чим активніше ми будемо йти від надмірного споживання газу, тим краще і для екології, і для нашої безпеки.