Парадокс, але приватизація і націоналізація – два протилежні процеси – викликають в українському суспільстві однаково негативні емоції. Більш того, і в тому, і в іншому випадку державі висуваються схожі претензії в невмінні бути ефективним власником. Причини такого ставлення, звичайно, можна зрозуміти – провальний радянський досвід змінився не менш несправедливим капіталізмом 1990х. Але ж з того часу вже минуло багато років, так що ж означає приватизація і націоналізація для економіки України?

Довгий час громадяни чули тільки про те, що все більше підприємств переходили в приватні руки. Для цього було безліч причин: від неефективності держуправління до небажання утримувати за рахунок громадян дотаційні організації. Однак в останні роки були прецеденти і зворотних дій, коли держава вказувала на важливість стабільності організації для всієї національної економіки. Один із прикладів – список системно важливих банків НБУ. І якщо раніше там було всього три банки, то в 2019 році список серйозно переглянули і за оновленою методологією до нього додали одразу 14 банків. Потрапляння до переліку збільшує вимоги до банку вже зараз, а з 2020 року вони стануть ще суворішими. Всі ці дії покликані зміцнити і стабілізувати банківський сектор, убезпечивши його, а з ним і всю економіку країни, від значних потрясінь.

Все це виглядає достатньо логічними діями на рівні ідеї, але існує й емоційний фактор (яким часто маніпулюють зацікавлені особи). Люди схильні вважати, що будь-які зміни призводять до порушення усталеного порядку, а тому небезпечні. Чому важливо згадати про це зараз? Тому що на український банківський сектор може очікувати великий переділ, оскільки в планах новообраної політичної сили – приватизація банків і залучення до співпраці в країні міжнародних системних банків. Добре це чи погано – однозначної відповіді, як і в будь-якому складному політичному рішенні, тут немає. Є як плюси в плані міжнародної інтегрованості і великих можливостей, так і мінуси у вигляді втрати контролю і автономії національного банківського сектора. Але, мабуть, найбільший ризик – це стрес самого процесу переходу, який цілком може обернуться черговими скандалами і суспільними проблемами.

Самі по собі і націоналізація, і приватизація – лише економічні інструменти. Вони можуть бути корисними в одних ситуаціях і шкідливими в інших. Ні той, ні інший хід не є панацеєю від усіх проблем, і вже точно не може застосовуватися повсюдно без розбору. Одне можна сказати точно: так склалася історія банківського сектору України, що люди завжди зберігають до нього недовіру. Занадто багато було скандалів і втрат. І кожна чергова масштабна дія – хоч злиття, хоч зміна власника – викликає підозри і короткострокову (в кращому випадку) паніку. Саме тому державі варто вкрай обережно приймати всі рішення в цьому напрямку, діючи відкрито і нічого не намагаючись приховати від громадян. А інакше є велика ймовірність згадувати в майбутньому поточну політичну епоху як суцільний «чорний понеділок».